Логин: itaka-k
ФИО: Глеб Рустан Юрійович
Дата рождения: 1984-10-18
Репутация: 12
Меня читают: Смотреть список
Город: Ужгород
Публикаций: 19
Коментариев: 96
Группа: Литсовет
Почта:

Чорна лірика.Частина 1


Категория: Повести


 

Так я вирішив назвати останній свій роман. Не знаю чи зможу докінчити бо вже чую все частіше важке сопіння смерті під своїм вікном. Мені важко видряпувати пером літери на аркуші розміром А-4. Важко відкривати, і показувати свою пустелю кому не будь, а може це, і ніхто не буде читати – я ж не Моцарт.

Але не втім річ. Імена втрачають свій смисл як і слова, що від старості розпалися на прості склади та букви. Імена стирають свої сторони, кути і лінії. Втрачають індивідуальність. А може просто ми вже втратили себе? Шукати. Шукати себе в собі це так казково, але чи ми зможемо потім себе віднайти. Тиша. Тиша. І лише шелест слів на папері, що п’яними птахами злітають в порожнечі моєї кімнати. Сум тихенько спить на моєму правому плечі. Його муркотіння ніжно меланхолить стомлену душу. Сумно і тихо. Тихо і сумно. Мертво і темно. Темно і мертво. Сумно і сумно. Сумно. Сумно. Сумно…

Сум, як ті перелітні птахи здіймаються в повітря, щоб перелетіти на інше місце душі. Не має життя без суму і суму без життя.

Людина. Людина завжди знайде привіт, щоб посумувати.

Буквально мить і все зникає, стирається із пам’яті, але не із душі…

 

«Я и сам мечтал когда-то,

Раскачать безумный этот миp,

Hо yмчалось все кyда-то…»[1]

 

* * * * *

 

Сиджу в редакції якоїсь газети. Товстий чоловік в окулярах читає мої вірші прицмокуючи язиком. Я відчуваю, що вони йому зовсім не сподобались, як і мені його вишнева краватка в горошок. Такі, мабуть, вже не носять.

- У вас немає глибокого змісту, патріотизму. Тут у вас зовсім нічого немає. - Кричить він і кидає в мою сторону листи паперу.

Вони, як осіннє листя підхоплене вітром знімається у вихор і опадає погойдуючись у повітрі.

Мені погано. Так багато чого хочу йому сказати, образити, кричати.

Так може, я і не патріот, але і держава не є патріотом. І для чого інтимній ліриці бути патріотичною? Не знаю.

Добре я його зачекаю, і в ночі його в своєму сні уб’ю, як, і багатьох інших.

Вимушено вулицею снують якісь люди. Вони всі одинакові – алмази зі скла.

Люблю сісти і попити смачної кави в кав’ярні. Нещодавно шукаючи свої записи в книзі відгуків знаходжу, що мій вірш визнано найкращим і під ним напис : «автора просимо зголоситись».

-                                                                                                                                                                                                                              А кому це потрібно? Мені зовсім цього не треба, а тобі?

-                                                                                                                                                                                                                              А мені тим паче слави не потрібно. – усміхнувся сусід.

-                                                                                                                                                                                                                              Може пограємо в хрестики і нулики?

-                                                                                                                                                                                                                              Не маю бажання ставити більше хрести.

-                                                                                                                                                                                                                              Чому?

-                                                                                                                                                                                                                              Бо ти поставиш нуль, ще одну нуль де могла принаймні бути смерть.

-                                                                                                                                                                                                                              Ти вважаєш смерть краще ніж ніщо?

-                                                                                                                                                                                                                              Ти сам це зрозумієш

-                                                                                                                                                                                                                               Коли?

-                                                                                                                                                                                                                               Коли Я зникну.

По раз моє друге я розумні говорить слова, але це лише тоді коли він не обкурений і не поглинутий медитацією.

Може мені краще почати писати новели.

 

« Дощ, ніч. Дівчата танцюють танець вигинаючи свої тіла наче змії, їх довге волосся покрилося капельками дощу, а губи наче пелюстки ранкової троянди в мереживі крапель роси. Вони танцюють. Тому що їх танець і є життя, життя в дощі і в сльозах. Танцюй коли плаче душа і коли порізане серце шматками любові. Важко, але вони танцюють і кров з порізів на ногах розлітається навколо покриваючи цяточками їх ноги. Гарні і стрункі.

Вони занадто гарні для цієї сцени. Може їх просто убити? Пах – пах і нема. Ні це не треба?»

 

Знову не вийшло. Кидаю перо і все, все повністю заливаю чорнилом. Воно розтікається великою тяжкою, чорною, блискучою, жирною плямою.

Все нічого не залишилося. Може почати, щось змістовніше писати?

Назвемо це творіння Маршруткою.

Отож починаємо…

Звір звіру друг і ворог, а людина людині…?

Двері на маршруті відчинилися, і до салону увійшли дві жінки, і двоє дітей.

- Добрий день Вася – проказала жінка, залізаючи в свою сумочку.

- Потім заплатите – як би у відповідь проказав водій.

- Сідай – сказала старша жінка до молодшої – і бери до себе Стьопу.

Жінки всілися одна спереду, а інша пішла в глибину салону і лише дитя в світло-синій футболці зі слідами брудних рук, дорожнього пилу, залишилося стояти посеред салону.

Карі очі з тугою дивилися на пасажирів. Коротко стрижене волосся кольору хакі покривило голову, а бруд і осад горя покривали все тіло товстим шаром. Дитина стояла біля старшої жінки, її голі ніжки були босі і брудні.

- Йди далі, там сядеш - відстороняючи ногою від себе дитя промовила жінка – Там сядеш біля Степанка.

 

Може перепочити трохи. Дуже хочеться спати, неймовірно втомлений, а ще стільки треба навчитись, щоб класно писати… ні ще трохи по займаюся мазохізмом. Ще трохи пошкрябаю пером і потішуся думкою про те, що я, щось путяще і напишу…

 

- ура сяду - думало дитя.

Його обличчя поміняло вигляд, коли дійшло до другої жінки і прочитавши на її обличчі – пиздуй подалі від мене. То вчепилося пальцями в спинку сидіння, завмерши на місці.

 

Ну все не можу, іду спати. Вже не бачу, що пишуть руки і не знаю, що думає голова. Я ХОЧУ СПАТИ ! СПАТИ! Потім допишу. Може… На добраніч мій читачу, якщо ти звісно це читаєш, то я тобі співчуваю і бажаю гарно виспатись бо сон це саме головне, що потрібно, щоб наступний день був розмальованим усіма барвами суспільства J.

Невже він пішов спати? Моє безталанне Я себе замучить.

Омріяна краса. А все-таки що насправді кохання? Тендітне, як метелик, чи ніжне наче перші пелюстки на чайній розі?

Колись може, і дізнаюся, але незнайомка така знайома і загадкова навіки залишиться загаткою. Як вона виглядає, я не знаю, але знаю, що вона мені подобається, я знаю її душу і ту чарівність, що ми називаємо внутрішнім світом. Вона занадто красива для мене. Вона в мене закохалась, а чи я її кохаю, якщо бути щирим то не знаю. Не знаю хороше слово за ним можна заховатись і прочекати так все своє життя не знаючи, що ми хочемо. А так в багатьох випадках ми і робимо залишаючи все на долю, але невже доля творить нас чи ми творці своєї долі? Друге припущення мені краще підходить, не знаю, як ти, але я думаю, що все-таки ми самі творимо своє життя…

Час покаже, а може, я наберуся хоробрості і їй у цьому признаюся сам…

Ніч вугільними руками тихенько відкрила вікно і босими ногами наче обгорілі березові дрова полізла до мене в кімнату. Її чорне волосся каркало і розліталося сотнями воронами, чорними, як ніч. Вона сіла з краєчку і її подих соковитого ладану проникнув в мою запотілу душу.

Якось не по собі. Занадто близько і далеко водночас. Вугільна жінка захопила поволі мою підсвідомість і мене разом із безталанним Я понесла у вічність порожнечі та суму. Тихо погойдуються оксамитові руки такі тендітні та холодні, а вдалечині пливе паперовий кораблик який колись називали щастям, кораблик в темряві слів та вигуків, прав та законів. Він немов поправка до поправки. Він тонув в брудних обіймах ночі.  Не пускайте ніч у свою душу. Будь ласка

 

НЕ ПУСКАЙ…

 

НЕ ПУСКАЙ НІЧ ДО СЕБЕ В ДУШУ…



[1]             «Кипелов» - «Ночь в июле»

 

Автор: itaka-k © | Дата публикации: 2010-05-24 | Просмотров: 4193 | Комментарии (3)
Эту страницу читали:
Гостей [51]  

Откуда приходят читатели?
Общее впечатление:
  • 0
 
Идея, сюжет, глубина:
  • 0
 
Реализация замысла:
  • 0
 
Язык и грамотность:
  • 0
 
Всего оценило: 0 пользователей
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.


#1 автор: DarkShadow (2007 01 15 14 42)

 

В мене просто нема слів!Тут так багато вкладено, що коментувати можна кожну думку, захоплюватись кожним словом...
Сподіваюсь це не останній твір.Це доказ усім, що ти геніально пишеш.Молодчинка!

#2 автор: itaka-k (2007 01 15 15 04)

 

я теж надіюсь що не осданній. я радий що тобі сподобалось. це ще не кінець. всього буде біля пяти части.

#3 автор: urban_shaman (2007 05 16 14 38)

 

поток сознания...или скорее лабиринт.
В котором не минотавр, хотя его всё время ждёшь, а скорее много комаров"Вона скривила лице в позі «вичавлений лимон №7»

а с литературной точки зрения идея реализована прекрасно
5

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии. Вам необходимо зарегистрироваться.

 

alt topavtor.info@yandex.ru