На ліхтарях немов гірлянди - висять повішені чужі слова,

І в світлі тих сумних мерців, я йду по вулиці твоїх думок.

А в небі німота із дрімотою, сплелись в гармонії слона.

назустріч із минулими слідами вдихаючи чарівний смог.

І все ж я йду, зів’ялими ногами, ступаючи по стоптаній землі.

Можливо то твої вуста гарячі, що так спекли колись мене.

та все це міф, як наче ті далекі води, як ті мерці що на петлі

гойдаються під подихом вітрів, та все одно це все таке старе.

А міф стоїть повією, вдивляючись іконами новими в оті світи.

Можливо дивний Дон Кіхот, а може принц на білому коні

З мечем в руках прийде спасти країну мрій, повішених ідей,

Та штольня замкнена відкритість - мрійливих образів чужі казки…