Знаєш,ти такий милий...Так,я тебе кохаю...Знаєш ти дуже розумний.Для мене ти геній...
Ні,не думай...Я не брешу...Це правда...для мене...Так...Я тебе кохаю...Та тобі байдуже...Та й
мені...теж...Хоча,десь...далеко-далеко у душі я заздрю тим,кому ти даруєш хоч найменшу частину свого серця...Як це не сумно...але це так... Ти...Що ти для мене...Забавка на день...
чи,може,щось більше...я втрачаю сенс цієї відвертої розмови з тобою...Та і ти теж...Ти вза-галі не знаєш про що ми говоримо...Та мені байдуже...Сліз більше не буде...Не буде казки...
Не буде тебе...Та й що з того...Так склалася доля...Не потрібно...Не даруй мені свою усмі-шку янгола...не треба...Адже через десять хвилин ти подаруєш її іншій...Не потрібно казок...
Вже завтра все закінчиться...Хай інша слухає ці небилиці...Я звикла...Я звикла давно до то-го,що мене всі використовують...Я згодна на це...Іншого виходу не має...Це мій останній шанс...Шанс здобути перемогу у нерівній боротьбі...У боротьбі між красунями та чудовись-
ком...А що,хіба не так...Я не ставитиму тобі безглузді запитання...У цьому не має сенсу...
Дарма...Ти не відповіси...Інша...О...Так...Інша тебе зігріє своїм теплом...Зачини будь ласка
вікно...Тут так холодно...Хоча...Ні,не треба...Це не допоможе...Мені холодно не фізично...
Мій холод-це ти...Але...Ти-це моя спека...Хоча тобі вже давно по-барабану до того,що я
кажу...Та і мені теж...Завтра...як я ненавиджу це слово...Всі обіцяють виконати обіцянку завтра...І ти разом з ними... Завтра ...Ти будеш так мило усміхатися мені...Та через хвилю
ти вже мило спілкуватимешся,забувши про моє існування...Хіба не так?..Так...все завжди так...За будь-яких обставин...Мені цікаво чи знаєш ти ...Та...Для чого питати..Ти ж не хочеш
мене вислухати...Тобі байдуже...Знаєш..Мені набридло...У цієї гри не має кінця...Хіба тобі не
набридло розбивати мені серце...Ти сам розумієш...Що у цьому не має сенсу...Все закінчи-ться колись...ти це сам розумієш...мені не потрібно повторювати це ще раз...ой...Дивись...
Сонце сідає...на превеликий жаль ти не можеш зрозуміти мій світ...Мій...Внутрішній світ...
На жаль...Хіба ти не бачиш краси весни?А зими?А літнього дощу?А заходу сонця?Та ні...
Тобі мене не зрозуміти...Ти не створений розуміти чужі думки...Ти чуєш лише себе...
Та що тут поганого...це добре...Ти мене не почуєш...Відпусти...Я благаю... відпусти...
Тобі ж до мене все одно...ти мене не бачиш...Мене затьмарили тисячі стандартних
фотомоделей...Які...Які завжди готові прибігти і цілувати тобі ноги...Та я не буду...
Я не така...Я не стандартна...І не одіта в короткі мініспідниці,яскраві кофти...ти ж тільки на
це і дивишся...тобі пофігу до простеньких дівчат,що дають виклик долі...Твій ідеал(не об-
ражайся.Я можу і помилятися...)яскраві ляльки,якими можна керувати і які одягнені з
найкращих подіумів...моделі...та хіба у них є щось на серці...Та кому я це розказую...
Тобі?Ти-це ти,а я –це я...У нас ...Та до чого тут ми...У тебе ідеали не ті,що у мене...
Подивись на скло...так...За вікном іде дощ...Як класно...Та ти не відчуваєш тої краси,що я...
Моя душа зараз нагадує вибух...Я вже стільки днів шукаю спокою...Але не знахожу...Бо...
Та ні...Ти мені не повіриш...Мій спокій-це ти...Мій дощ-теж ти...Так...Знаю тобі до цього
по-барабану...ну і хай...Коли йде дощ я згадую тебе...Ні...Не через сум...чи...бурю...Серед
зливи я знаходжу спокій...Хіба не в бурях спокій?..так...Не має нічого приємнішого ніж
звуки грому...спалах блискавиці...Запаху весни...Ні...Ніщо не замінить мені весни...принай-
мі цієї...Весна вічна...хоча ні...Світ врахував щоб тепла не стало...Зима...Це вона скувала
моє серце ланцюгами довірливості...Що ж ...Так сталось...Виходить,зима винна у тому,що
ти заподіяв мені біль...Та ти мене не чуєш...Бо тільки-но прийшла інша...І вже вона розпо-
відає тобі про...Яка різниця про що...Тобі мене не зрозуміти...що ж ...Бувай...Спасибі,що
вислухав...Не бери до уваги все,що я тільки сказала тобі...Тобі ж все одно...Та і мені теж...