Чорним по сірому малюю плями. Вони сором"язливо підморгують густими віями. За полотном
залишаю сумне буття, згортаючи день у долоні. Я стою на порозі в Інший Світ. Зкидаю з
себе брудний одяг, вивертаючи кишені. Старі квитки, недописані вірші, декілька монет.
Яке все безглузде і непотрібне. Тіло тремтить, чи від холоду, чи від страху перед невідомим?
Заплющую очі і лівою ногою невпевнено ступаю за порогом. Тіло втрачає свою вагу, рухатись
стає надзвичайно легко. З задоволенням іду, ледь торкаючись пальцями ніг до землі (та хіба
це земля?). А згодом, просто лечу. Летючи, гуляю по хмарах, чи хвилях. Вони ніжно лоскочуть
мені п"яти. Я усміхаюсь. Я так люблю цей Світ. Кожного разу Він різний: добриий або злий,
веселий або трагічний. Але завжди приваблює мене і, зовсім, не хочеться його покидати.
Лише в Ньому можу чути найчарівнішу музику, бачити найкращі і найпахучіші квіти. Лише в
Ньому можу сказати все, що думаю, не боючись, що хтось не зрозуміє. Лише в Ньому можу
віддати життя за декілька хвилин неземного щастя. Лише в Ньому бачу дивні речі, живу в
Ньому неначе у казці. Послухай, ти, знаєш? Ти теж буваєш там. Я бачу тебе і, інколи, розмовляю.
Я беру тебе за руку і ми разом йдемо в нікуди по хмарах-хвилях. Це надзвичайно. Та знову це
яскраве світло, яке розплющує мені очі і повертає з Чарівного Світу. Я бачу сірі стіни, двері,
сірість...
Я встаю і цілий день мрію про час повернення. Я дякую Йому за те, що Він є. За те, що пускає
мене до Себе, дає жити невідомим. За те, що кожної ночі можу повертатись до Нього. Повертатись
у Інший Світ. У Світ Снів.

Червень 2000 р.