Пориви вітру_до печінки, в глиб.
Ще поночі беруться льодом води,
Закуті в щелепи бетонних риб, –
Льодяники між фабрик і заводів.
Порив душі — назовні, в чорторий –
В желейний згусток зимної безодні.
Ось парк минаю. Тихий і старий –
Ще не відкрив долонь зелених сотні.
Тремтять у холоді ці вулиці скляні,
Рекламами тріпочуть перехрестя.
Кляни вітри і березень кляни.
Тебе ж пориви знову перехрестять.
Ще протяги ведуть нудні пісні,
Та в сутінках нема тривожних дзвонів,
І хоч вони блідаві та пісні,
До літа, певно, зробляться червоні.
