Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,
Daß ich so traurig bin;
Ein Märchen aus alten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn.
Die Luft ist kühl und es dunkelt,
Und ruhig fließt der Rhein;
Der Gipfel des Berges funkelt
Im Abendsonnenschein.
Die schönste Jungfrau sitzet
Dort oben wunderbar,
Ihr goldnes Geschmeide blitzet,
Sie kämmt ihr goldenes Haar.
Sie kämmt es mit goldenem Kamme
Und singt ein Lied dabei;
Das hat eine wundersame,
Gewaltige Melodei.
Den Schiffer im kleinen Schiffe
Ergreift es mit wildem Weh;
Er schaut nicht die Felsenriffe,
Er schaut nur hinauf, in die Höh.
Ich glaube, die Wellen verschlingen
Am Ende Schiffer und Kahn;
Und das hat mit ihrem Singen
Die Lorelei getan.

Генріх Гейне
ЛОРЕЛЯЙ

Не знаю, що б це означало,
Чому я сумую отак.
Та казка стара в моїх думах
Навіки залишила знак…
Повітря промерзле, темніє,
І Рейн тихомирно біжить,
Вершечок гори видніє,
Де сонце вечірнє горить.
Красуня лелійна й чиста,
Високо там вона є,
Зі злота на ній намисто,
Чеше волосся своє.
Злотаве волосся гладить
Гребенем золотим,
І піснею тихою надить,
І голосом неземним.
Весляр під ту пісню ридає
У крихітному човні,
І скель він не помічає,
Зводить вгору очі сумні.
Здається, весляр і човенце
Спочинуть у хвилях, - нехай
Всі знають, що співом усе це
Зробила сама Лореляй.