за ті «пробки» на двадцять кілОметрів
що конають у світлі реклам
обійдемся як кажуть без коментів
бо відомо про це давно нам
як опутали кільця столицю
і за горло задушать її
а про чисту джерельну водицю
вже забули всі друзі мої

бутерброди з ікрою в Асторії
на вокзалах міліції рай
хоч не вернеш колеса історії
у совітсьський гулагівський край
богатіють жиріють нувориші
ті хто вкрали заводи і газ
заростають ліанами спориші
на землі що орати вже час

II
потопають в неоні бутІки
а на зОлоті з кремлеорлом
кров загиблих без міри без ліку
неупинним тут б’є джерелом
і стікає бруківкою площі
і підживлює силою клон
й в тишині гробовій гнойні мощі
для того хто відкрив лохотрон

веселиться московська Рубльовка
і продувжує чУмний бенкет
а в Москві-ріці рибна покльовка
пропадає на «ноль» чи на «нєт»
виростають скрізь царські котеджі
на вкраїнсько-молдавських руках
і вже стерлися «гОрода» межі
де панує прихований страх

підмітає бруківку узбечка
за кермом український таксист
а на ринку грузинів вервечка
помаранчам начищує блиск
на Тверській українські повії
й по «масковским» борделям «товар»
продають за рубля в безнадії
й сутенерам приносять навар

III
і банкують в крові нафтодолари,
випускаючи газ в «Нотр-Дам»
та співають хвалебну ТУТ хорами
із стрільбою і плачами ТАМ
де з часів Грибоєдова й Пушкіна
в геноциді царів і господ
виростав поміж шаблями й пушками
волелюбний чеченський народ

не зуміють «new» Сталіни й Берії
побороти ніколи його
бо скоріше загине імперія
ніж погасне свободи вогонь
що палає століттями в людях
і до волі зове Прометей
з молоком материнським він буде
у крові всіх чеченських дітей

не зуміють ніякі Кадирови
розколоти їх віру навпіл
лиш у волі любові і мирові
проросте той осиновий кіл
що забили колись прямо в серце
і ті рани прадавні живі
бо не раз ще луною озветься
їхня біль по Росії й Москві

IV
відсуваю готельну фіранку
зазираю у простір з гори
і радію що бачу Таганку
де Висоцький великий творив
він відкрив трохи очі Московії
з азіатським лицем в ті роки
коні коні брунатно червонії
напоїв із руки із ріки

пролетіли роки і вже «коні»
потоптали зелену траву
а народу в холодні долоні
дали ваучер як ляльку живу
що сміялась чубайсовим світлом
як піднімеш угору чи вбік
тільки радість людська не розквітла
бо біднішим ще став чоловік

розтоптали словянські традиції
і залили горілкою рот
щоб жиріли в столицях патриції
щоб не встав із колін цей народ
розтоптали під танками паростки
вільних слів із сльозами в очах
залишись лиш ракові нарости
на губах на тілах у серцях

V
відїзджаю від станції «Києвська»
відтоптавши всі ноги в метро
де пройшлася ордища батиївська
в новім стилі чи в стилі ретрО
покидаю в страшнім мегаполісі
тих пекельних страхів чорну муть
й тих людей що не мають ще голосу
але може надіюсь знайдуть

тих собак що снують скрізь по вулицям
між машин між людей і дітей
тих бомжів що із пляшкою туляться
у під’їздах до батарей
гріють спини на теплоцентралях
разом з псами братами у сні
тих у «кепках» в борделях- сералях
де їм Пріми співають пісні

все змішалось в московській мізерії
гріє тіло на пічці Іван
та загине в Помпеях імперія
якщо вил’ється квазівулкан
будуть вільними діти Ічкерії,
а в «дєрєвнє» згадають про квас
і загине без духу імперія
як закінчиться нафта і газ

Листопад, 16-18, Москва, Росія