Я ж бо хочу Тобі сказати:
ти не бійся побуть смішною.
А якщо почнуть наступати —
відійди. Я тут — з Тобою.

Не кажи, що тобі самотньо.
Це проходив уже стократно.
Ми два привиди Великодня
у прогресному апараті.

Коли вийдеш із плину часу
і побачиш себе на сходах,
засмієшся, заплачеш зразу...
...Ти наснилась учора в водах

Гангу. Ми. І нікого поруч.
Одяг впав у священну воду.
П’є Корова. І місяцеобруч,
та ще ми біля переходу.

Ти не бійся бути смішною.
І не падай в задушливий гомін.
Та навіщо хвала Ною?
Та навіщо же Юді стогін?

І не падай у мул слова,
а хитай і ламай стерня.
Тож бери, скільки зможеш, знову...
Там життя все одно поверне.

І не падай у чай з цукром,
а почуй запашне море.
Я вже більше не буду круком,
що жере мертвечину в горі.

Чом ти гинеш без фальші й мене?
Вже облиш, наберись волі.
І пливи, моя Мельпомено,
уривайся в мене поволі.

І хитай, і розхитуй пломінь.
Так, я хочу жаги і болю.
Хоч почуй немовляти стогін —
він так хоче на волю...