Тебе давно немає,
А я ще досі бачу,
Як місяць пригортає
Свою любов гарячу.

Ось крила розправляє
Той вершник, білий місяць,
А кінь копитом грає,
І щось шепоче витязь.

Нас зірка пов’язала
Червоними нитками
І солодко шептала:
«Побудьте ще із нами».

Світанок пурпуровий
Прокинувся раненько,
І сонця блиск ранковий
Торкнувся нас легенько.

То він розбив всі чари
І знищив нашу казку,
І крихітку печалі
Залишив нам на згадку.

Ти знаєш, все минає,
І лиш береза плаче,
Вона ще пам’ятає
Мене й тебе, юначе.

Розтала моя мрія,
І листя опадає,
Але живе надія,
Вона ще не вмирає.

Продовження не буде –
Я так хочу і знаю.
І скоро я забуду,
Що я тебе кохаю.

Ні! Ні! Я не кохаю!
І зорі вже забули!
Я вже не пам’ятаю
Те, що так давно минуло…