Сльозами по шибці з дощем листувалась,
Вітрам розказала секрети,
З вогнем, юродивою, в танці кружляла,
З землею кохалась - безсмертна...
Ножами вірші по зап`ястям писала,
Зрікалась любові, не гріла.
І тілом своїм по ночах зігрівалась,
Тому її тіло й горіло.
Вінцем її скроні без неї вінчали,
До шлюбу віддали без неї.
В гарячці щоночі себе називала
Проклятим ім`ям - Ворожея.
А душу скалічену рунами й снами
Об подушку власну розбила,
Вона досі ходить безмовно між нами,
Вона просто, мабуть, любила.
Всі мрії пісочними баштами впали,
Рожеві! Вас просто не стало!
І тіло оте, що щоночі літало
Чомусь не злетіло, а впало.
Ім`я її в тінях чужих загубилось,
Земля заскрипіла безплідна,
Її називали тепер, бліднокрилу
Вже не Ворожея, а відьма.
Душа її досі в бездомних питає:
Скажіть, ви неболюди, де я?
А ті все мовчать, так неначе й не знають,
Бо відьма, а не Ворожея...
Не буде на шибках уже чарувати,
І вітра вже не приворожить,
Щоб не обпектись, а з вогнем танцювати,
З землею кохатись - не зможе.