-         Сонце заходить! – привітався позаду чоловік у сухих високих гумових чоботах, з відром, повним повітря.

-         Один раз на добу! – відповіли Аі та Іо, не повертаючись до нього.

-         Чи багато наловили? – повітря брязнуло в поставленому на землю відрі.

-         От бачиш річку? Вже повна…

-         А чи давно вудите?

-         Відколи ти спитав, чи давно ми вудимо…

Чоловік помовчав трохи в сутінки і пішов.

Аі та Іо витягли з води вудки: на волосіні Аі висіла золота монетка, в Іо - срібна. Минула ніч.

ДИВИТИСЯ ШИРШЕ

      Аі та Іо на кухні пили чай з долонь одне одного.

      Іо придивився до усміхненої перлини світла, яку щойно вкинула до його долоні біла лампа над столом.

-         Аі, увімкни-но світло.

-         Лампа увімкнена…

-         Аі, я прошу тебе ввімкнути світло…

      Аі вийшла з кухні й повернулася за півхвилини.

      Десь стало світліше.

      Чай був напрочуд ароматним і не ошпарював долонь.

(1 грудня 2006)

ТІСНЕ СЛОВО

      Коли Аі та Іо прокинулися в обіймах одне одного – над світом уперше за сірий часовимір зійшло сонце.

      Хвилини й години вітали одна одну, плутаючись у стрілках зимових годинників. А надвечір у багатьох потеплілих вікнах рухалися тіні любові. (Принаймні так оповідають легенди тих часів).

(18 грудня 2006)

МЕЖІ ГРИ

-         Іо, ти вмієш проходити крізь відчинені двері?

-         Звісно, вмію…

-         Але ж у нашому будинку дев’ять дверей, і три з  них завжди відчинені… І я ніколи не бачила, щоб ти проходив крізь відчинені двері…

-         Я дійсно там ніколи не проходив.

-         Чому?