Нещодавно зробила відкриття: викинути у смітник навіть найулюбленіші черевики або кеди через те, що в них протерлася підошва, зовсім не шкода. Протерта підошва – це така ніби секретна інформація про те, що ти любиш ходити містом пішки… і ходити саме в цьому взутті… це прямий натяк на те, що пройдене й прожите.
Помітити, коли підошва починає протиратися, майже неможливо (принаймні, мені досі не вдалося). От є цілий черевик, і ти в ньому ходиш… і все між вами гаразд. Хоп! І в ньому вже світиться дірка.
І от стоїш із цим самим черевиком. Чи кедом… стоїш, тримаючи його шнурками донизу, й розумієш: він (разом із нерозлучною своєю парою – бо так задумано двоногою людською природою) уже відлетів на той світ – якраз через оцю невеличку дірочку. І тобі якось дуже спокійно… А от якби той черевик (чи кед) тріснув згори, чи десь-інде порвався – ти б стояв і лаяв усіх чортів-чоботарів, магазин, себе, погоду, дороги, бо „їх би ще носити й носити”… та – варіантів чимало. А отак: раптово дірочка – і все зрозуміло.
Я посміхалася, викидаючи цю пару щасливців до смітника…